| Трезор | Дата: Воскресенье, 08.11.2009, 16:25 | Сообщение # 1 |
|
Рядовой
Группа: Пользователи
Сообщений: 2
Статус: Offline
| Ч О М У
НЕ ШУМИТЬ ПОЛТАВСЬКА ЗЕМЛЯ САДАМИ, ЛІСАМИ?
Сьогодні Україна, і Полтавщина в тім числі, стала одним з головних експортерів деревени в Європі, хоча її лісистість – у кілька разів менше, ніж у Німетчині, Швейцарії, Австрії та інших західних державах.
До 1995 року Україна не експортувала жодного кубометра лісу. Роки “незалежності” дозволил “ненці” стати основним екпортером деревени на Захід, не зважаючи на повені і других супостатів. Це парадоксально, бо наша держава належить до малолісних регіонів Європи (Полтавщина займає 16 місце в країні по кількості лісу, поступаючись степним регіонам) – лісистість держави становить менше 14%, тоді як у західних країнах – в середньму 40%. Нині українську деревену закуповують і Швейцарія, і Австрія, і Німетчина, що мають значно більше лісів. Остатки Полтавського лісу вагонними партіями кругляка прямують до Польщі.
Вітчизняне садівництво після 1995 року, як галузь перетворилась на збиткову. За “роки розбудови держави” загальна площа садів України (не рахуючи знищених виноградників) зменшилась на 150 тис. гектарів. Старі, ще колгоспні й радгоспні, сади виродилися і не дають прибутку. На нові, інтенсивні насадження у нових “ефективних” господарів бракує (жалко) коштів. Тому вітчизняні садівники нині втратили шанс не лише на розвиток, а й на виживання. Так Полтавщина в 1990 році виробляла плодів і ягод 2902 тис. тонн, то в 1999 лише 766тис.т. Перейшли на банани. А яблука, груші, горіхи стали предметом забаганок гурманів? Погодитися з цим – це визнати, що Україна назавжди залишиться не лише лисою (без лісу), але і бідно, а її громадяни у своєму споживанні не піднімуться над хлібним та каропляним рівнем. Тоді як у Європі, до якої ми крокуємо населення невпивно позбавляється борошняної продукції та картоплі, а споживчий кошик поповнюється садовиною.
Так з розрахунку на душу населення у західноєвропейських країнах щорічно споживають 150-160 кг. плодів і ягод. В Україні у 1990 році цей показник не перевіщував 47 кг, це коли в Опришках, Майбородівці і других місцях округи були навіть містечка де проживали збирачі плодів і ягід. А після 1999 року українці споживають близько 24 кг. садовини на одну “самостійну душу”. До цих кілограмів входять і плодові концерви завода “Глобус”, що минаючи “рідні прилавки” прямують до заркордонних споживачів.
Занепад лісів, як і садів посилився у ході аграрної реформи та появи дрібних землевласників і через припинення цільового державного фінансування галузі. Напомню: в жовтні 1948 року була прийнята і профінансована постанова Радміна СРСР, за якою тільки в 1949-1952 рока на Україні було посажено більше пів міліона гектарів лісів і лісосмуг і понад 300 тисяч гектарів садів. Хоч программа Радміна СРСР і була виконана лише на 45%. До речі, цю программу спробував реанімувати на Полтавщині в “самостійні” часи колишній губернатор області М.І. Залудяк. Та з його переходом до лихварської когорти “старух процентщиць” наступні “предводителі” області плювать хотіли не лише на обласну программу, а і на Земельний, Водний кодекси України. Тому на сьогодні на одного жителя області припадає 0.12 г. лісових насаджень. Прикладом нехлюйського ставлення до “краси земної”, “хазяїнування параскіних внуків” є Глобинський район Полтавщини де ще в 1990 році під лісом було 2,4% від всієї землі района (154114 г.), - сьгодні біля 1%. Зате вагомо, в декілька разів зросли “нарушені землі”, це без урахування земель у яких в двоє знизилась гумусность грунтів.
Та зверніться ви до дюжени чиновників приставлених за народні гроші до збереження і захисту лісів, садів, землі Полтавщини і на поставлені питання отримаєте відповідь: “Все гарно красуне маркізо! Все гарно!” Так нещодавно в Глобинськім районі був підписан Акт про відсутність порушень Законів УКраїни в землекористуванні району. Мягко кажучи локша на вуха людям і начальникам повішена дуже довга. Приклад – візміть ЗК Украіни, чи ВК Украіни ст. 60, 61; ст. 88, 89, і пройдіть лише по річці Сухий Омельник від цукрового заводу до с. Обізнівка. Як що буде найдене хоч одне місце де виповнені вищеназвані статті, залісені захистні смуги шириною 50 метрів – 100 метрів, можна відмовитися від нагородження орденами Паркінсона районних захребетників. А так, вони хоч і синенько цвітуть в своїх кабінетах, та жовтенько пахнуть на землях Полтавщини. Чи перетворивши козацькі землі в “банановий край” згодимось віддати першість помаранчам перед своїми оріхами, яблуками, грушами?.. А про шепіт дубрав будуть співати лише кобзарі, згадуючи їх, як і республіканські, обласні, кожного господарства программи по відтворенню бастіонів і краси земної – залісенню лісостепного краю.
Микола Яременко
|
| |
| |
Приветствую Вас Гость | RSS
